Недільний день і дзвони дзвонять.

Та люди в церкву не спішать,

Одні ідуть садить городи,

Інші сокирами скригтять

Господь людей на Службу кличе,

Не йдуть, не чують, Голос цей,

Суєтну музику мугичуть,

Душа болить , за тих людей.

Господній клич почули діти,

Як Бог на Службу усіх звав,

Прийшли Ісусу поклонитись,

Святе Слово – батюшка читав.

І на Євангелії – сльози.

І на розіп*ятті теж вони.

В Страстний четвер у церкві діти,

Дорослим – все нема коли…

І так з розіп*яття, що години ,

Ісус з сльозима всіх вас зве,

А ви гадаєте, що сили,

Що на погане, це іде.

О, люди добрі схаменіться,

Ідіть у церкву і моліться,

Де мироносить сам Ісус,

Щоб навернути більше душ.

Ну , зупиніться, ви на мить,

Із суєти в Церкву прийдіть

Від зла Господь хоче спасти,.

Від сліпоти та глухоти.

Повірте люди, у Христа,

Господь зробив до вас сам крок.

Проте у вас, одна мета,

Дістатись тільки б , до зірок.

А все останнє – це ніщо:

Ніщо загублена душа;

Земне знівечене життя;

І грубе серце вже мовчить;

І ангел Божий, хай кричить;

І мироточить хай Господь,

А вам би мріями, лиш жить.

Забути все і не тужить.

Чому не знаєте, що гріх,

несе хворобу, біди всіх.

Чому не йдете до Христа?

Бо затверділи в вас серця.

Чому немає каяття?

Бо в бабок вірите спроста.

Чому розпустне в вас життя?

Бо не шукаєте Христа.

Чому не лічить, вас Господь?

Бо віри, люди , в вас нема.

І дощ не йде, то теж за гріх,

Й закінчиться земний забіг…

А там пора уже на звіт,

Не скажеш Господу,»дай мить»

Бо Він вам скаже:

«Я вас звав,

Найкращий шанс для вас давав,

Щоб вічно жить».